Цього вересня Центр фінансів і безпеки (CFS) Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) опублікує другий спеціальний випуск RUSI Journal, присвячений темі «Незаконні фінанси у світі, що фрагментується». Запрошена редакторка випуску Кінга Редловська досліджуватиме, чи готова глобальна система забезпечення фінансової доброчесності реагувати на епоху посилення геополітичного суперництва та масштабних потрясінь.
Одна зі статей випуску, написана у співавторстві з Олівією Еллісон та Оксаною Ігнатенко, присвячена темі «Протидія фінансуванню гібридних загроз: уроки російської дестабілізації Європи».
Напередодні публікації ми поспілкувалися з Олівією про фінансування гібридних загроз, виклики, пов’язані з виявленням і припиненням діяльності відповідних фінансових мереж, а також уроки, які Європа може винести з дестабілізаційної діяльності Росії.
Думаю, одна з причин полягає в тому, що цей тип загроз менш видовищний, ніж тероризм, тому підхід до визначення їх пріоритетності принципово відрізняється. Тероризм часто має на меті створення резонансу — зазвичай через масштабну насильницьку подію. Є конкретний момент у часі, коли загроза стає дуже помітною, і тому організувати відповідь може бути простіше, оскільки всі чітко бачать, що сталося.
Гібридні загрози, натомість, за своєю суттю спрямовані на те, щоб діяти непомітно та дестабілізувати суспільство. Якщо гібридна операція є успішною, вона має залишатися певною мірою непомітною. Вона використовує вже наявні в суспільстві розбіжності, поглиблює існуючі проблеми та створює нові, які можуть здаватися природними, а не такими, що мають зовнішнє походження.
Друга причина, на мою думку, полягає в тому, що ці дії часто здійснюються державами, які навмисно намагаються приховати свою причетність. Це значно ускладнює встановлення того, хто насправді стоїть за гібридною загрозою. У багатьох випадках це більше нагадує розвідувальну операцію, де складно встановити відповідального і важче однозначно сказати: «Ось у чому полягає загроза і ось що нам потрібно з нею робити».
Також може бути складно довести відповідальність відповідно до стандартів, необхідних у кримінальному провадженні. У результаті сформувати підґрунтя для скоординованої глобальної політичної та геополітичної відповіді стає значно складніше.
Цікаво, що в цьому аспекті, на мою думку, гібридні загрози певною мірою схожі на тероризм з точки зору механізмів їх фінансування. З одного боку, ми маємо діяльність, яку фінансують держави, а отже, для неї необхідні певні бюджети та фінансові ресурси.
Водночас ми бачимо, що навіть диверсії або деякі більш кінетичні форми гібридних загроз, які мають місце в країнах Західної Європи чи Великій Британії, не обов’язково потребують значних коштів. Особи, які здійснюють такі атаки, часто отримують відносно невелику винагороду.
Деякі з цих видів діяльності також можуть генерувати власне фінансування. Наприклад, у соціальних мережах, якщо ви публікуєте контент, що розколює суспільство, і завдяки цьому залучаєте більше підписників та взаємодій, ви можете отримувати дохід від реклами.
Існують також зв’язки з організованою та економічною злочинністю. Я вважаю, що ці зв’язки є вразливістю для гібридних операцій, але водночас створюють важливі паралелі з тероризмом. У багатьох аспектах типології фінансування тероризму та фінансування гібридних загроз можуть бути досить схожими, особливо коли йдеться про відмивання коштів, зв’язки з організованою злочинністю та фінансові механізми, які використовуються для підтримки такої діяльності.
Думаю, знову ж таки, корисно розділяти гібридні операції на окремі компоненти та визначати, які види кримінального законодавства можуть застосовуватися до кожного з них.
Ми вже говорили про перетин із організованою злочинністю. Якщо подивитися на такі види діяльності, як кібератаки, багато з них уже самі по собі є кримінальними правопорушеннями. Наприклад, частина кібератаки, спрямована на отримання доходу, може передбачати шахрайство або інші види обману, за які вже можна притягувати до відповідальності відповідно до чинного кримінального законодавства.
Якщо у вас є ефективний підхід до кримінального переслідування і ви можете визначати пріоритетність справ, пов’язаних із державними акторами, ви фактично вже протидієте гібридним загрозам, не обов’язково змінюючи всю доктрину безпеки або створюючи абсолютно нову систему протидії гібридним загрозам.
Тож просто більш послідовний та ефективний підхід до протидії кіберзлочинності може зробити країну більш стійкою до гібридних загроз.
Думаю, перший і найбільш очевидний урок — і ми чуємо про нього постійно, але важливо повторювати його — полягає в тому, що досвід України демонструє: гібридні атаки можуть бути початком значно ширшої кампанії, яка зрештою може включати фізичні або кінетичні атаки проти держави та її суверенітету.
Гібридні атаки можуть бути відносно «м’яким» способом підриву суверенітету. Але якщо ворожий актор прагне підірвати ваш суверенітет гібридними методами, він також може розглядати інші форми агресії проти вашої території. Важливо усвідомлювати цю реальність, розглядати окремі гібридні атаки в ширшому стратегічному контексті та відповідно визначати їх пріоритетність.
Я думаю, що європейські країни іноді применшують значення таких атак, оскільки не обов’язково хочуть зіткнутися з ширшою стратегічною картиною. У результаті багато гібридних атак отримують відносно мало уваги з боку суспільства та медіа.
Це також створює складне завдання для політиків. Гібридні атаки зазвичай є частиною довгострокових кампаній, тому буває важко визначити, коли і як повідомляти суспільству про таку загрозу. Ефективна відповідь потребує певного рівня пильності в усьому суспільстві, але підтримувати пильність громадян протягом багатьох років надзвичайно складно. Люди природно втомлюються постійно чути про одну й ту саму загрозу протягом тривалого часу.
Це також одна з причин, чому гібридні атаки можуть бути настільки ефективними. Кожна окрема дія може здаватися відносно незначною, якщо розглядати її ізольовано, але разом вони можуть становити частину значно масштабнішої скоординованої кампанії.
Наприклад, підкуп політиків, одночасне нарощування інвестицій у критичну інфраструктуру та використання суспільних розколів можуть виглядати як окремі види діяльності. Але разом вони можуть бути частиною ширших зусиль із підриву держави. Надзвичайно складно одночасно протидіяти всім цим явищам, не пояснюючи суспільству загальної картини та не формуючи розуміння й підтримку відповідних заходів реагування.
Думаю, певною мірою йдеться про об’єднання питань, які FATF уже розглядає. Вже існують рекомендації щодо таких сфер, як ризики відмивання коштів, пов’язані з краудфандингом, фінансуванням тероризму та низкою інших загроз, пов’язаних із фінансовими злочинами. Питання полягає в тому, як об’єднати ці підходи та застосувати їх до фінансування гібридних загроз.
Суть взаємної оцінки FATF полягає в тому, щоб з’ясувати, які дані збирає країна, які механізми контролю вона має та як приймає відповідні рішення. Ми могли б почати ставити подібні запитання щодо загроз з боку ворожих держав: як країна ідентифікує потенційні загрози з боку держав? Скільки пов’язаних із ними справ розслідується або передається до суду? Як класифікуються такі справи?
Навіть просте заохочення держав замислитися над тим, як вони збирають і класифікують ці дані, могло б бути корисним. Це також могло б допомогти системніше зосереджувати розслідування на таких типах загроз. Тому включення до процесу оцінювання питань, які стимулюють збір відповідних даних, було б важливим першим кроком.
Звичайно, це чутлива сфера, оскільки розслідування діяльності ворожих держав часто проводять розвідувальні служби, що може ускладнювати отримання або оприлюднення даних. Але навіть аналіз таких показників, як кількість обвинувальних вироків або закриття рахунків, якщо вони належним чином класифіковані, міг би допомогти нам почати розуміти масштаби проблеми.
Я бачу тут два фундаментальні виклики. По-перше, деякі держави просто не розглядають ці загрози з такої перспективи. По-друге, ми досі не маємо надійного розуміння масштабів проблеми. Поки що недостатньо узгоджених даних або достатньо сформованого аналітичного підходу, який би демонстрував, що насправді відбувається.
Думаю, для приватного сектору, особливо для банків, особливо важливим було б розробити більш деталізовані типології та індикатори ризику.
Існують джерела загальнодоступної або такої, що піддається ідентифікації, інформації, яку потенційно можна інтегрувати в процеси належної перевірки клієнтів (CDD) та знай свого клієнта (KYC), щоб виявляти зв’язки між окремими особами та діяльністю ворожих держав.
Наприклад, якщо особа раніше була зареєстрована за адресою російських військових казарм, це може свідчити про те, що вона проходила військову підготовку або має чи мала зв’язки з російськими військовими. Подібна інформація неодноразово фігурувала в розслідуваннях різних типів діяльності держав, і в деяких випадках її можна виявити за допомогою розслідувань на основі відкритих джерел.
Це одна зі сфер, де уряди могли б надавати приватному сектору більше рекомендацій щодо того, яку інформацію слід враховувати та як інтегрувати відповідні індикатори в процеси належної перевірки клієнтів і постійного моніторингу.
У ширшому контексті важливо надавати приватному сектору чіткі «червоні прапорці»: на що саме мають звертати увагу фінансові установи та що вони повинні робити, коли виявляють відповідні ознаки? Також необхідно чітко визначити правові підстави для вжиття заходів. Законодавча база має бути достатньо надійною, щоб дозволяти фінансовим установам належним чином реагувати — наприклад, закривати рахунки або подавати повідомлення про підозрілі операції, коли виявлено відповідні індикатори діяльності ворожої держави.
Одним із важливих кроків є посилення наративу навколо гібридних загроз, адже ми досі недостатньо про них говоримо. Україна веде повномасштабну війну, але коли українські органи влади виявляють зв’язки між діяльністю Росії в Україні та мережами, що діють у Східній Європі, Великій Британії, США чи інших союзних країнах, надзвичайно важливо робити ці зв’язки публічними.
Це допомагає продемонструвати, що така діяльність — не просто те, що відбувається з Україною. Вона також може становити безпосередню загрозу для інших суспільств, а висвітлення цих зв’язків може допомогти урядам і громадянам зрозуміти ширший характер загрози.
Іншим пріоритетом є відстеження коштів і мереж, які підтримують цю діяльність. Ми часто бачимо, що діяльність, яка спочатку виглядає як звичайна фінансова або організована злочинність, може бути пов’язана зі значно
ширшими операціями ворожих держав.
Операція «Дестабілайз» у Великій Британії є хорошим прикладом: задіяні в ній мережі були пов’язані як із відмиванням коштів, так і із закупівлею зброї, пов’язаною з Росією. Британські органи влади належним чином розглядали ці зв’язки як складову ширшої загрози, яку становить ворожа діяльність Росії.
Тому надзвичайно важливо робити такі зв’язки видимими та формувати навколо них чіткіший наратив. Це дозволяє розглядати окремі випадки відмивання коштів, організованої злочинності чи іншої кримінальної діяльності як потенційні складові значно ширшої гібридної кампанії.
Я б рекомендувала книгу Шона Вокера «Нелегали: Найзухваліші російські шпигуни та план проникнення на Захід». Вона розповідає про таємну програму Росії із залучення агентів глибокого прикриття, відомих як «нелегали», та дає корисне уявлення про історію й еволюцію російських розвідувальних операцій.
Також є низка дуже хороших книг про російські схеми відмивання коштів — про те, як функціонують ці фінансові мережі, наскільки складними вони можуть бути та як вони перетинаються з ширшим російським впливом і діяльністю ворожих держав. Я вважаю цю літературу особливо корисною для розуміння фінансового виміру цієї загрози.
